Це історія двох дітей-сиріт, за усиновлення яких наша церква молилася майже на протязі одного року.

Сімейна драма Альони та Жені була наповнена байдужістю та жорстокістю дорослих, де вони завжди надавали перевагу алкоголю, а не вихованню дітей. Одного дня діти потрапили до притулку, через те що мати довгий час була відсутня.

Коли Олена та Евген вперше прийшли до нашого Центру, очі дівчинки були наповнені втомою дорослої жінки, яка виснажена через догляд за молодшою дитиною, а Євген, у свою чергу, сприймав дорослих, як загрозу, яку потрібно уникати та ховатися від них. Кожен день свого перебування у Центрі діти все ще вірили у «своїх дорослих», що ті, нарешті згадають про них, перестануть пити, зможуть зробити все, щоб забрати їх додому. Але, відповіддю на надії були новини про зловживаня біологічною матір’ю алкоголем, пізніше — про смерть батька Жені. Надважким для Оленки стало сприйняття реальності, душу дівчинки заполонило розчарування. Ще важче було визнати та засвідчити у суді про те своє небажання проживати разом з матір’ю, продовжуючи її любити та хвилюватися за неї.

Невдовзі діти дізналися про смерть мами. Женя переживав втрату, руйнуючи все, що було на його шляху, розламуючи іграшки, меблі. З кожною новиною, з кождним днем світ дітей ламався та наповнювався болем, зневірою та розчаруванням. Євген нікого до себе не підпускав та нікому не довіряв. Олена ж, у свою чергу, не в змозі переносити втрату за втратою тікала у «світ снів», уникаючи болючих спогадів. Дорослим доводилося виношувати на своїх руках 6-ти та 10-ти річних дітей, в обіймах зігрівати, допомагаючи переживати біль та горе. З часом Олена знайшла близьких людей у працівниках Центру та дітей, а Євген, навчившись майструвати, почав лагодити, а не руйнувати те, що його оточувало. Спостерігаючи, як їх друзі знаходять сім’ї, діти почали мріяти про те, щоб у них з’явилися турботливі тато та мама.

Дні очікувань, мрій, сподівань тривав для них безмежно довго. Олена втрачала надію, промовляючи, що вже доросла… «Таких дітей вже не беруть у сім’ї… хто захоче взяти Женю, якщо він так погано себе поводить?»- говорила вона. Діти знову відчули, що вони нікому не потрібні: не такі, негарні, що недостойні. Лише в листах до Діда Мороза писали про мрію мати сім’ю з далекої країни, де б їм нічого не нагадувало про пережите, де б Оленка могла стати океанологом, де кращі лікарі для братика, де вони зможуть пізнати інший світ — світ, де тебе люблять.

І в день, коли надія майже згасла, коли ці діти перестали вірити і мріяти… Відгукнулась сім’я, яка через тисячі кілометрів пройнялась усім серцем історією цих двох чудових дітей. Яка, не знаючи їх мови, змогла на жестах, посмішках, малюнках, знайти ключик до дитячих сердець та здійснити їх заповітну мрію — отримати справжню Сім’ю, де є тато та мама, які будуть завжди поруч! Не дивлячись на усі труднощі, складні ситуації та негаразди, завжди вірте у найкраще, не переставайте мріяти та надіятися, як Оленка і Женя! Бо кожна дитина вартує щасливої сім’ї та світлої перспективи, кожна людина достойна мати свою сім’ю, свій світ, у якому затишно та надійно.

По материалам сайта igckiev.com

Поделитесь :-)

Международный центр Евангелия

Полноевангельская Церковь, Состоящая из множества поместных церквей в разных городах. Члены церкви объединены верой в Господа Иисуса Христа, Его искупительную жертву и воскресение. Цель нашего служения - донести людям истинное учение, рассказать о любви и милости нашего всемогущего Бога.

Последние новости

Новости на почту

Быть в курсе - это просто. Подпишись и получай новости на почту.